aeternia

Ця залежність відбирає в мене час - отже, скорочує моє життя.
Вона не дозволяє мені займатися улюбленими справами, активно проводити дозвілля - отже, погіршує якість мого життя.
Я завжди впевнена, що можу зупинитися в будь-який момент, просто натиснути хрестик у куті екрану, але врешті перемагає вона, а я лишаюся переможеною. Отже вона контролює мене, а не навпаки.
Мені здається, що ця звичка допомагає підтримувати соціальні зв"язки, але... коли це я ними насправді переймалася?!
І головне - я не отримую жодного задоволення, але продовжую цим займатися.
Оголошую тиждень без інтернетів.

В принципі можете не читати: це моє вправляння в жанрі саєнс-фікшн, багатобуквенний текстовий треш, що потребує переробки. Але хай тут повисить, раптом когось та й розважить.

Між співбесідниками запала довга, щемка тиша, розбавлена тільки диханням одного з них. Нарешті він озвався:

- Ти абсолютно впевнений? Не може статися, що колись ми знайдемо спосіб…? У нас є високі здобутки - у техніці, у генетиці…

- Наш народ дуже співчуває, і всі інші народи також. Немає жодного способу, за яким би ви змогли це отримати.

      - Але… Але як могло трапитися таке? Ти казав, що довкружні галактики заселені безліччю розумних цивілізацій, що деякі з них більше схожі на нас, ніж на будь-які інші, - і всі вони володіють цим від початку? Усі, крім нашої?

      - Повір, наш народ так само вражений. Досі ми були переконані, що мисляча істота взагалі не може без цього існувати. Нам довелося поспішно міняти дефініцію «розумна форма життя» в міжгалактичній Конституції. Відкриття вас потягло за собою переосмислення наших уявлень про сутність життя і стало найбільш приголомшливим, але разом і найбільш скорботним за останні хронодекади. Хочу сказати, ми ні миті не сумнівалися – ви, земляни, розумні, просто… не такі, як інші.

     

( Відповідь на головне питання життя, Всесвіту і всієї решти )

Чому бактерії і всяка дрібна нечисть, яка водиться в людський нутрощах, називається мікрофлора, а не мікрофауна? Мабуть спеціально для того, щоб дамочкам, які на різних форумах дискутують на тему, скільки разів слід здійснювати інтимне омиваніє, приємніше було уявляти, що в них там ростуть малюсінькі цвітуйочки і деревця, а не бігають стада животних.

Повні люди фізично краще відчувають власну реальність, ніж худі, бо займають більше місця в просторі. Монументальність їхнього тіла - найкраще обґрунтування власного буття-у-світі. Чим менше людини, тим слабший вплив вона відчуває на світ. Із меншою силою тисне на опору. З меншою силою притягує Землю до себе. Але вона й менш залежна від світу: їй треба менше їжі, території, одягу. Її тіло - конвертик з папіросного паперу, який може порватися, зачепившись об ґудзик чужого пальта.

 

Ті, хто прагнуть бути дуже худими, тим самим хочуть понизити міру свого існування. Згортають свою присутність. Анорексія – латентне тяжіння до самознищення.

Не перевіряла, чи вирують вже гівна довкола ВНЕЗАПНО 25-го кадру з Януковичем замість бою новорічного годинника. Що скажу.. для тіві-фагів такий тролінг може й проканає, але Віктору Хведоровичу ще треба потренуватися. Товсто, проффесоре.

Цікаво, чи пов"язане параноїдальне марення з завищеною самооцінкою? Адже це ж якою важливою повинна вважати себе людина, щоб вірити, що вона цікава для державних спецслужб, інопланітників, якудзи чи сусіда згори, який опромінює її радіацією з мікрохвильової печі! Параноя - дуже нескромна девіація.

Є на нашій кафедрі викладач, який кожної пари видає нам чергову порцію параної. У його світі в кожній розетці заховано підслуховувальний пристрій, проблеми з інтернетом бувають через диверсії, які влаштовують йому вороги, всі його телефонні розмови записують на плівку, а в поїзді "Львів-Київ" можна згоріти заживо, бо підлі пасажири курять в туалеті. Яке цікаве життя, агент 007 позаздрить цій людині! А ще в нього четверо дітей. Це ж як треба пишатися своєю днк, щоб засейвитися аж чотири рази.

Параноїдні фантазії хоч і досаждають, але явно приємніші за розуміння, що світові реально на тебе начхати.

1. Спроба на 50% художнього і на 50% - абиякого перекладу перекладу поезії "Псалом" Пауля Целана (збірка Niemandsrose).
2. Мої варіації на тему.

За останні кілька років я зустріла зовсім небагато, як зараз здається, українців, які б говорили державною мовою просто так. Іде на те, що я ніколи не прийму вповні Галичину.

Недавно говорили ми з бабцею «за війну». І найосновніше, що я розумію тепер – це дві речі. Перша, очевидна, - через років двадцять не залишиться нікого, хто міг би сказати: «Я бачив це», а лише ті, хто казатимуть: «Я читав». Ті, хто читали, завжди заявляють про більшу обізнаність від тих, хто бачили. І часто вони праві: горизонт, який здатен охопити розум, ширший від видимого оком - оком людини, вкинутої в котловину подій. А надто, коли це події на периферії. Історичні рішення для таких людей невидні, від тих рішень до них доходять тільки кола на воді. Й коли ті кола на живій поверхні людської спільноти – то ряди людей, що падають і більше не встають, важко так запросто визнати якусь «історичну необхідність» смертей – зовсім, здавалося б, не необхідних. Чи смерті цивільних – необхідні? А чи, коли йдеться про націю, відстороненість – вже карний злочин? Бо злочин – це не завжди дія, а й часом недіяння.

Моя бабця згадувала про визвольні загони бандерівців на селі, називаючи їх не інакше як «банда». Прийдуть серед ночі до хати-скраю, скрутять господаря й поведуть. Сім’я згодом шукає, але надіється знайти не батька, не чоловіка – тіло. І находить, змотане колючкою, замордоване. То – добре, бо не всім, хто мав кого оплакувати, було кого поховати.

І тому я кажу: простій периферійній людині ніколи не зрозуміти ніякого карт-бланшу на розстріли її сусідів і родичів заради національних цілей. Військова необхідність, збройний національний чин - проти цього повстає сама екзистенція, саме людське в людині, яка знає, що стоїть за цими словами. Пам'ять нації далекозора, пам'ять людини – близькозора. Але ще років двадцять – потерпіть, галичани, - буде й підпілля беатифіковане. Хай лише помре останній очевидець.

Я задумувала спочатку сказати лише про відмінності, які не впускають мене в Галичину, а її – в мене. Сталося так, що в дитинстві я вважала за правильне, що люди утворюють країну, а країни – людство. І тому цілий світ людської спільноти – це дім для людини. Я вважала, що через любов до нації людина має пройти у любов до людства, і буде правильно, коли врешті консерватизм, а з ним і явище нації, буде подоланий на користь «громадянства світу». Я вважала, що демократія – найправильніший устрій, бо право народження – то право випадку, тому люди мають бути рівними. Думала, що те, що здатне примирити відмінності – це спільний потяг до знання, до розширення горизонтів – зокрема, освоєння космосу. [Щасливий, хто не знає про економіку]. Я була лібералом, не знаючи навіть про таке слово.

Романтика правих поглядів, полегке й важке відчуття приналежності – зрештою, чим моя пізніша прихильність до цього у львівських теплично-патріотичних умовах відрізняється від конформізму? Тут навіть по-українськи мало хто говорить просто так. Я повертаюся до того, з чого почала.

Отже, ти мене двічі питав, чому людей приманють видовища трагедій і всіляких бід. Я казала, що темні емоції зачіпають людей значно сильніше, ніж світлі, але моя думка не пішла до кінця. Треба було мене спитати: а чому так, чому вид нещастя має сильніший вплив на людські нерви? Та тому, що негативний досвід (в сенсі досвід трагедій) - значимий для виживання, позитивний - ні.
Коли природа виховала в нас інстинкт самозбереження, вона не мала на увазі нічого понад просту можливість бути і тривати, яку ми отримали. Природа не мала наміру робити нас щасливими.

Останнім часом я часто думаю про смерть. Але не тому, що життя - чортова шарманка, а я - інфантильний гот. Зараз смерть мене цікавить суто в теорії. У сумі має з"явитися деякий текст, але він, як то буває, проростає відгалуженнями, відростками від основного текстотіла. Їх я обчищу й кілька висиплю сюди.

Про волю до життя

Усе, що живому відомо про смерть - це те, що вона трапляється. Які він має підстави з-поміж усіх ймовірностей чинити найбільший опір саме цій? Найдужче він має уникати таких переживань, з якими стикався в минулому й котрі були найбільш неприємними. Досвід смерті для живого недосяжний.
Біль - найбільш неприємне переживання, досяжне для досвіду. Отже, від смерті живого відгороджує тільки бажання уникнути болю. Воля до життя виявляється цілком негативним явищем!

Сьогодні я хочу говорити до Вас, ким би Ви не були. Хочу питати наївні питання. Такий-от гожий день оце "сього-дні".

Ви знаєте, що таке "академічна атмосфера"?
Якоїсь зими я мусила пережидати "вікно" між останньою парою та факультативом. Щоби не мерзнути на лавці перед університетом, між застуджених вигуків "кантінгєнту" і кістяним стукотом скейтів, я забрідала в порожню авдиторію і тратила там свої зайві півтори години. Там, під зернистим і насиченим, як здорова сеча, світлом ламп я читала Шпенглера і втикалася носом у проділ між сторінками, й сасинала, пускаючи на парту солодкі бульбашки. А за глянсовою чорнотою вікон вгадувалося вагітне снігопадом повітря. І пухнасті протуберанці холоду проповзали у щілини між шибками.
А ще одного разу я підслуховувала під протилежними від цієї авдиторії дверима лекцію улюбленого викладача. Він розповідав про віденський гурток і не знав, що його слухає +1 людина.
Оце - моя академічна атмосфера.

Камраден, терміново!
Накидайте ідей, що б такого апетитного варто мені купити на черговому книжковому форумі? Буду складати шоп-ліст. Особливо цікавлять речі науково-популярно-пізнавальні, або sci-fi, або щось контркультурне на зразок Кена Кізі/Палагнюка, тільки не про наркоманів, або... або.. Усе, що вам спаде на думку, що не могло б спасти на думку мені. Тільки папрашу без постмодернів).

Ну? Га?

ех, осінь-краса! чую її, до хрускоту в мізках чую. так собі й запишу: "не пропустити осені". літа не шкода, цього тримісячного фотонного терору. літо - агресивна пора сангвініків. яка ж це гидь - літо. таке яскраве, що кожен нерв дзвенить від перенавантаження, як лінія високовольтної передачі.

я спілкуюся з уявним психотерапевтом. так, він несправжній, зате безплатний. він сказав, що над комплексом неповноцінності, до якого врешті зводяться всі більш вигадливі проблеми, немає сенсу працювати. цей комплекс дуже важливий для суспільства, і ним має бути наділена більшість його членів. відчуття неповноцінності породжує потребу людей до гуртування, до наслідування, до пристосування. комплекс неповноцінності - це клей, який скріплює суспільство. це запорука стадності. він мені сказав, що в мене вписана неповноцінність, бо потреба  в посередностях значно вища, ніж потреба в яскравих особистостях. і кожна людина, яка виявила в собі цей комплекс, має знати, що вона не обрана, і сидіти тихо.

Не було нічого. Точніше, було саме тільки ніщо. Куди не глянь – а дивитись було нІкуди та й, власне, нІкому – усюди простягалося ніщо, розкинувшись на всі чотири виміри. І годі було сказати, яке те ніщо завбільшки, бо жоден промінь світла не бороздив його широчінь, щоб існувало поняття світлового року. І як довго триває ніщо, теж невідомо, бо жодна зміна в ньому не відбулася, щоб виникло поняття часу. Тож, ви вже зрозуміли, це ніщо було не якоюсь там відсутністю існування, а цілком самодостатнім, абсолютним, позитивним нічим.
І якось сталося так, що Ніщо ( зробило що?.. )

я просто хочу задокументувати незвичний для себе, з огляду на піврічне внутрішнє почування, факт - зараз, саме і лише у цю мить, мені добре. я випила трошки вина, моя думка замкнена сама на себе, і я спочуваю давно забуте: ніби я матеріальна точка, точка саморівноваги, точка відліку. я знаю, що все наступне життя мені доведеться перемелювати себе у тій внутрішній м"ясорубці, якою стала для себе сама, бо інакше - себе ж не поважатиму. максимум спокою, що чекає на мене, втиснутий у піт-стопи, подібні цьому. і знаю, що це нічий більше вибір, як мій, і що ККД цього вічного самопожирання - мізерний. ніби зазирнула в тунель, без розгалужень, без віражів, так мені падати. але це - визначеність, це - мій проект, лише МІЙ, лише для мене правильний, і тому - правильний. мені спокійно, бо я для себе передбачувана. я навіть знаю, які хвороби чекають на мене в старості). знаю навіть, що старість на мене - чекає, а колись не вірила, що доживу до тридцяти. приречена на довголіття, дуже хрінове саме завдяки своїй невірі в те, що своїм тілом доведеться користуватися ще довго. але про що це я говори..?

хочу цю книгу. судячи з російської адаптації циклу лекцій "Що таке метафізика", Бібіхіну непогано вдається переклад із Гайдеггерової мови філософії на мову решти землян. вражає інше - жоден з українських книжкових Інтернет-магазинів не пропонує цю працю.

а ще бісить: скільки українських так званих науковців і академічних паразитів видаються, пережовуючи до стану компосту і розмазюкуючи по сотнях сторінок те, що давно і вповні виражено до них у кількох реченнях класиків. але ніхто не завдав собі клопоту зробити справді гідну справу: замість того, щоб написати зайву книгу, зробити переклад "Sein und Zeit" на українську.

отже, хочу цю книгу. і передплату журналу "Знание-Сила" (теплі асоціації з дитинством..)

буває, ми перегортаємо останню сторінку книги класика, спантеличені від того, що жодна думка не вразила нас несподіваністю і новизною. «чому цей титан мислення в такій пошані, коли він не відкрив нічого такого, про що не знав би чи не здогадувався я, із своїм середнім інтелектом?». і йдеться не лише про невигадливість викладу та словесний мінімалізм, за яким не завжди вгадаєш хірургічну точність в орудуванні мовою.
якщо для вас письменник не привніс нових ідей, будьте певні, що саме його ідеї були якнайповніше засвоєні людством.
 

раз на кілька років проходжу цей тест, відслідковую зміни. і якими б вони не були, найбільша моя гордість - клінічна інтерпретація в сім пунктів.
якщо хтось із вас, френди, проходив/пройшов анкету Кеттела, цікаво було б помірятись піпіськами порівняти результати.

Пол: W Возраст:21	1-10 A: 1 B: 9 C: 3 E: 7 F: 2 G: 5 H: 1 I: 9 L: 10 M: 5 N: 5 Q: 8 Q1:10 Q2:9 Q3:6 Q4:7
ОСНОВНАЯ ИНТЕPПPЕТАЦИЯ: ПЕРВИЧНЫЕ ФАКТОРЫ (постоянно проявляющиеся): Шизотимия: кpитичный, эмоционально сух,скpытен,обособлен, холоден. Высокий IQ: сообразительный, обучаем, интеллектуальный. Эго-слабость: эмоционально неустойчив, легко расстраивается, pаздpажителен. Англоман: склонен к самоанализу, серьезный, остоpожный, сдерживает эмоции. Социальная pобость: застенчивый, настороженный, робкий, опасливый. Женственность:чувствительный, жеманный, романтичный, мягкий, интуитивный. Подозрительный: ревнивый, высокомерен, догматичный, соpевновательный. Чувство вины: тревожный, подавленный, обеспокоенный, депpессивный. Pадикализм: экспериментатор, аналитик, свободномыслящий. Независимость: находчивый, независим от гpуппы, самостоятельный, pешительный. ЛАТЕНТНЫЕ ФАКТОРЫ (имеющие тенденцию к проявлению): Доминирование: властный, напоpистый, упрямый, настойчивый, непpеклонный. Высокая эрго-напряженность: возбудимый, напряжение базальных потребностей. ВТОРИЧНЫЕ ФАКТОРЫ (интегративные свойства): Высокая общая тревожность. Беспокойный, пессимистичный, невротичный. Интроверт. Направленность на свой внутренний мир. Сдержан. Эмоциональная чувствительность. Утонченный, воспpиимчивый, лабильный. Независимый. Самоопределяемый, критичный, оказывает влияние на других.
ДОПОЛНИТЕЛЬНАЯ ИНТЕРПРЕТАЦИЯ: ИНТЕЛЛЕКТ: ВЫСОКИЙ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЙ ПОТЕНЦИАЛ. СПОСОБЕН К ТВОРЧЕСКОЙ РАБОТЕ ЭМОЦИИ: НИЗКИЙ УРОВЕНЬ СТРЕССОУСТОЙЧИВОСТИ. ХРОНИЧЕСКИЕ ЭМОЦИОНАЛЬНЫЕ КОНФЛИКТЫ ВОЛЯ: ХОРОШО РАЗВИТАЯ СИЛА ВОЛИ. ЦЕЛЕУСТРЕМЛЕН, НАСТОЙЧИВ МОРАЛЬ: МОРАЛЬНЫЕ НОРМЫ УСВОЕНЫ ДОСТАТОЧНО ХОРОШО ЛИДЕРСТВО: МОЖЕТ БЫТЬ ЛИДЕРОМ, НО В ОСНОВНОМ ФОРМАЛЬНЫМ ИЛИ НЕЭФФЕКТИВНЫМ ОБЩЕНИЕ: СЛАБО КОММУНИКАТИВЕН. ОБЩЕНИЕ СУГУБО ИЗБИРАТЕЛЬНОЕ СТИЛЬ РАБОТЫ И ПРОФЕССИОНАЛЬНЫЕ ПРЕДРАСПОЛОЖЕННОСТИ: СКЛОНЕН К НАУЧНО-ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКОЙ РАБОТЕ. МОТИВАЦИЯ: СВЕРХВЫСОКАЯ МОТИВАЦИЯ. ВОЗМОЖНО, БОЛЕЗНЕННО ЧЕСТОЛЮБИВ
КЛИНИЧЕСКАЯ ИНТЕРПРЕТАЦИЯ: "НЕВРОТИЗАЦИЯ ПО "NT" ТИПУ! НЕВРОТИЗАЦИЯ ПО "PT" ТИПУ! ПСИХОПАТИЗАЦИЯ ПО "PT" ТИПУ! ПСИХОПАТИЗАЦИЯ ПО "SC" ТИПУ! БОЛЬШАЯ ВЕРОЯТНОСТЬ "SC" РАССТРОЙСТВ! БОЛЬШАЯ ВЕРОЯТНОСТЬ "PA" РАССТРОЙСТВ! БОЛЬШАЯ ВЕРОЯТНОСТЬ "D" РАССТРОЙСТВ!
Гендерные профили опросника Кеттелла 16-PF+ Протестируй себя

ніхто не знає цього пана, і яким чином він міг би опинитися на моїй юзерпиці? це явно диверсія, тільки в чому її сенс?